Антивірусна й інтерфероніндукуюча дія аміноетоксидифенілів

Проблематика. Новосинтезованим сполукам 4,4′-біс-(2-R-етокси)біфенілам притаманні як інтеркаляція в ДНК, так і противірусна активність та здатність індукувати інтерферон. Мета дослідження. Визначення антивірусної та інтерфероногенної активності похідних дифенілу – аналогів Аміксину в умовах in vitro. Методика реалізації. У роботі на культурах клітин РST і MDBK в умовах in vitro вивчали противірусну та інтерфероніндукуючу дії нових структурних аналогів Аміксину: 4,4′-біс-(2-диметиламіно-етокси)біфенілу, 4,4′-біс-(2-4-метилпіперидино-етокси)біфенілу та 4,4′-біс-(2-[2-метил-2-(4-метилпіперазин-1-іл)-пропіл]аміно-етокси)біфенілу. Результати дослідження. Показано здатність похідних дифенілу пригнічувати розвиток вірусного цитопатичного ефекту на моделі PST-BBC як при профілактичній, так і при лікувальній схемі введення сполук. На моделі перещеплюваних культур клітин PST показано, що сполуки, як і Аміксин, здатні до індукції інтерферону, а їх перевагою є значно менша токсичність. Висновки. Отримані результати дають змогу розглядати похідні дифенілу як сполуки, що здатні забезпечувати антивірусний захист клітин за рахунок не тільки активації продукції інтерферону, але й інших механізмів, вивчення яких є метою майбутніх досліджень.