Міжнародна конкурентна диспозиція національних систем вищої освіти

У роботі досліджено стратифікацію національних систем вищої освіти у ди- намічному конкурентному середовищі, яка є однією з форм поглиблення асиметрій глобального економічного розвитку. Уряди країн– ключових інноваторів, реагуючи на глобальні виклики, значну увагу приділяють підвищенню конкурентоспроможності національних систем вищої освіти як генератору конкурентних переваг суб’єктів міжнародних економічних відносин, які уречевлюються у формі інтелектуального капіталу. Для виявлення міжнародної конкурентної диспозиції національних систем вищої освіти до- сліджено еволюцію парадигм вищої освіти, детермінанти, критерії та показники оцінюван- ня, методики класифікації та досліджень конкурентоспроможності систем вищої освіти. Проведено стратифікацію країн за рівнем конкурентоспроможності національних систем вищої освіти, яка спирається на їх позиціонування в системі координат якості, охоплення вищою освітою та питомих витрат, побудову конкурентних карт глобального освітнього ринку, кластерний аналіз. В основу побудови конкурентних карт покладено показники якості систем вищої освіти, які є складовими індексу глобальної конкурентоспроможності, та індикатори складання рейтингу національних систем вищої освіти. На підставі аналізу конкурентних карт розк- рито динамічність позицій країн та обґрунтовано доцільність їх поділу на чотири групи. Виявлено, що групування країн і їх ключові характеристики відповідають рівням розвит- ку, що притаманні парадигмам Освіта 1.0 – Освіта 4.0. Ідентифіковано чотири типи кон- курентної диспозиції національних освітніх систем: лідерські, міцні, слабкі та аутсайдер- ські, кожному з яких притаманні характерні особливості. Доводено доцільність групування національних систем вищої освіти на проміжні, перехідні підгрупи, яких виокремлюють від однієї до трьох. Розкрито, що кожна з методик групування країн має недоліки та пере- ваги, тому можуть застосовуватись різні з них залежно від цілей стейкхолдерів. Виявлено, що ідентифікація позицій системи вищої освіти України, як і інших країн, за- лежить від обраної системи показників і демонструє можливості її віднесення як до країн з міцними конкурентними позиціями, так і до країн, що займають аутсайдерські позиції. Це є характерним для країн перехідної підгрупи. Позитивні тенденції 2017 року дозволили Україні стабілізувати позиції у глобальному освітньому просторі, проте не компенсували тривале падіння основних показників системи вищої освіти. Обґрунтовано, що для підви- щення конкурентоспроможності системи вищої освіти України доцільним є реалізація ці- льової стратегії розвитку, в якій мають інтегрально відображатися ключові пріоритети ре- формування – спрямованість діяльності на результати, підвищення ефективності взаємозв’язків, розвиток середовища діяльності та покращення якості ресурсної бази.