Внесок доктора с.-г. наук І. В. Гузєва в розробку методології збереження генофонду сільськогосподарських тварин

Метою наших досліджень було концептуальне узагальнення найважливіших розробок І. В. Гузєва з питань збереження генофонду тварин. У дослідженні використано аналітичний та історичний методи, які дали змогу концептуально узагальнити особистий внесок доктора сільськогосподарських наук І. В. Гузєва у методологію, теоретичне обґрунтування потреби, планування і практику збереження генофонду порід сільськогосподарських тварин. Основою джерельної бази (матеріали) досліджень склали наукові праці (публікації) автора, матеріали його доповідей та спогади колег про талановитого вченого. Ігор Вікторович був Національним координатором від України для ФАО з управління генетичними ресурсами тваринництва (ГРТ), зокрема з їх збереження. Ним розглянуто методологічні аспекти глобальної проблеми збереження генетичної різноманітності тварин у контексті узагальнення і реалізації рекомендацій ФАО та інших міжнародних організацій, запропоновано цілісну науково обґрунтовану методологію збереження біорізноманіття ГРТ України із застосуванням комплексу нових методичних підходів. І. В. Гузєвим був закладений надійний фундамент задля негайного старту довгострокового збереження всього біорізноманіття (зокрема сільськогосподарських тварин нашої країни)  та сформульовано основний стратегічний постулат: «Зберігаємо всю, що дійшла до наших днів, селекційну спадщину нації, а також резервний чистопородний генофонд вітчизняних мікропопуляцій кращих світових генетичних ресурсів». Для цього у термінологію ним були введені нові наукові поняття, зокрема генофондові об’єкт, статус і суб’єкт. Генофондовий об’єкт – визначений селекціонерами задля тривалого зберігання мінімально необхідний об’єм племінних (мікропопуляція в умовах insitu) і генетичних (умови exsitu, зокрема у кріобанку) ресурсів певного роду, виду, підвиду, породи, відріддя або типу сільськогосподарських тварин. Запропоновано розрізняти три категорії генофондових об’єктів і сім генофондових статусів. До першої категорії віднесено вітчизняні генофондові об’єкти, що вже зараз перебувають на межі зникнення. До другої − вітчизняні поліпшу вальні породи (або їхні внутрішньо порідні  типи, відріддя, популяції), які на даний час мають відносно нормальну чисельність, генеалогічну структуру та комерційний статус. До третьої категорії запропоновано відносити резервний генофонд кращих зарубіжних поліпшувальних порід (відрідь, популяцій). Генофондовий статус розглядається як організаційна форма збереження генофондових об’єктів (певний стан суб’єкта племінної справи у тваринництві, який визначається видом і напрямом його діяльності, спрямованої на збереження генофонду). Генофондовий суб’єкт – суб’єкт племінної справи у тваринництві, якому за напрямом його діяльності присвоєно генофондовий статус, внаслідок чого він виступає носієм юридичних прав і обов’язків щодо утримання (забезпечення функціонування) певної організаційної форми збереження генофонду. І. В. Гузєвим вперше у світовій практиці були комплексно розроблені нормативи основних кількісних параметрів генофондових елементарних мікропопуляцій для 35 різних видів сільськогосподарських тварин задля довготривалого їх збереження методом insitu на основі трьохетапної процедури визначення ефективної чисельності популяцій.